Приватне підприємство ІПМЦ "Бойківська Думка"

Ювілейні роковини від дня народження Павла Тичини

23 січня — 130 років від дня народження українського поета, перекладача, публіциста, державного та громадського діяча Павла Григоровича Тичини. У кожну ювілейну річницю поета в школах Сколівщини відбувалися урочистості, присвячені його творчості. В книгозбірнях збиралися дорослі любителі художнього слова, щоб почитати та обговорити улюблену поезію поета. Школярі готували на виставки малюнки до його віршів.

 Цього року, через локдаун, зібрань щодо вшанування твор­чості поета не було, але про 130- ту річницю від дня його наро­дження згадали бібліотеки, на­родні доми, школи… Твори поета можна було дистанційно прочи­тати в Фейсбуці та на різних сай­тах. До речі, книгозбірні органі­зували виставкові полиці з його збірками.

Кожен із нас вивчав у шко­лі творчість Павла Тичини. Він народився 23 січня 1891 року в с. Пісках на Чернігівщині в ро­дині сільського дяка. За перека­зами родичів, походив зі старо­винного козацького роду. Вчив­ся спочатку в земській початко­вій школі в с. Піски. З дитинства був обдарований музично, добре співав. Пройшовши проби голо­су, у 1900 році став співаком ар­хієрейського хору при Троїцько­му монастирі Чернігова й одно­часно навчався в Чернігівському духовному училищі. В 1907-1913 рр. – студент Чернігівської духо­вної семінарії. Після закінчення семінарії вступив до Київського комерційного інституту, але не закінчив його. Відтак працював завідувачем відділу хроніки газе­ти «Нова рада», редактором га­зети «Рада», технічним секрета­рем редакції журналу «Світло». Також був помічником хормей­стера в театрі М. Садовського (1916-1917 рр.). Тут познайомив­ся з Л. Курбасом та композито­ром К. Стеценком. В цей час надрукував оповідання «Вави­лонськй полон».

Особливий вплив на молодого поета мала його зустріч з укра­їнським письменником Михай­лом Коцюбинським, літературні суботи якого охоче відвідував і міг прочитати свої вірші. Там і був помічений його талант, після чого в 1912 році в першому но­мері журналу «Літературно-нау­ковий вісник» було надруковано вірш Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить».

Збірка поезій «Сонячні кларне­ти» стала етапною в історії укра­їнської літератури. Була готова до друку в 1918-му, а фактич­но вийшла в 1919-му році. Ця книга поставила поета поруч із першорядними митцями укра­їнського відродження. Тичину було названо національним по­етом, а його поезія стала вираз­ником душі українського наро­ду та була охоплена духом споді­вань на національне відроджен­ня України.

В 1920 році виходять його збірки «Замість сонетів і октав» і «Плуг». У 1923 році поет переїз­дить до Харкова, стає членом ред­колегії щомісячника «Червоний шлях», входить до літературної організації «Гарт», а з 1927 року – до ВАПЛІТЕ («Вільна акаде­мія пролетарської літератури»). Наступного року виходить збір­ка «Вітер з України».

У добу тоталітаризму поето­ві довелося вибирати між жит­тям і поезією. Василь Стус, який був одним із дослідників віршів Павла Тичини, вважав його долю трагічною, то ж зауважував, що «видатний поет занапастив по­ловину свого мистецького жит­тя, присвятивши його боротьбі із власним талантом». Це був час жорстоких страждань та душев­них зламів. У його віршах почи­нає з’являтися суміш нещирості й вимушеності. І все ж, за опти­містичними картинами радянської дійсності, що постають із його поезій, відчувається біль справж­нього митця. До передвоєнних збірок поета належать: «Черні­гів» (1931 р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.).

Під час Другої світової війни поет перебуває у евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих ча­сів є поема «Похорон друга», яка відзначається унікальним ритміч­ним розмаїттям, яскравістю об­разів, ліричною схвильованістю. Відчувається віра автора в невми­рущість рідного народу та нездо­ланність людського духу. Найфун­даментальнішим твором Павла Тичини була симфонія «Сково­рода», яку він писав майже про­тягом усього життя.

Павло Тичина був дійсним членом Академії наук України (1929 р.). Він не лише писав ві­рші, а заслужив слави доброго перекладача: досконало володів болгарською, вірменською, фран­цузькою і турецькою мовами.

Письменник жив у важкий час. Незважаючи на постійне на­пруження через згубний вплив тоталітарної системи, його літе­ратурна діяльність засвідчує, що він належав до митців, чия еру­диція охоплювала не лише літе­ратуру, а й чимало інших видів мистецтв. Був членом багатьох товариств, комітетів, президій…

16 вересня 1967 року Павла Тичини не стало. Свій вічний спочинок знайшов у Києві на Байковому кладовищі.

Світлана ФЕДЕВИЧ

(за матеріалами книги «Українська література»

А. С. Макаренко та О. Д. Макаренко).