Приватне підприємство ІПМЦ "Бойківська Думка"

Музей живе і розвивається

Якщо охарактеризувати одним словом будь-який музей, то це звучатиме так – доля. Бо саме музейні експонати, раритети розповідають про неї – долю-історію краю, народу. Саме тут кожен може доторкнутися до культурно-історичних та духовних реліквій. Музей – це місце, де можна зустрітися із минулим, побачити сьогодення й зазирнути у майбутнє.

Історико-краєзнавчий музей «Сколівщина» не виняток. Заві­тавши сюди та ознайомившись з усіма його експозиціями, колек­ціями, чи не найкраще усвідом­люєш багатство того культурно­го і не тільки ресурсу, що зібра­но тут, який вміло використову­ється для осмислення минулого і розуміння його подій для сього­дення. У цьому глибинний сенс і призначення музею.

Уже зовнішній вигляд сколівського музею настроює на таку собі ретро-мелодію сприйняття.

Це колишній будинок п. Тер­лецького, збудований в 1895-1899 роках за проєктом архітекторів львівського бюро Левинського. Звісно, ще декілька років тому він не виглядав таким ошатним. Завдяки участі у проєктах, при підтримці місцевої влади музей­никам вдалося здійснити зовніш­ній ремонт будівлі (що найголо­вніше – зберегти при цьому всю старовинну ліпнину) та ремонт музейних залів. Та й територія довкруж така ж ошатна.

Сьогодні, розповіла директор музею «Сколівщина» Тетяна Зінкевич, в основних фондах налічується 930 найрізноманітніших експонатів, що зібрано за останні два з лишком роки.

Є серед них і речі часів баро­нів Гределів, побутові речі, зібра­ні в селах Сколівщини. Це куде­лі, плуги, жорна, опалки, ночви, цебра, вугільні праски, датова­ні кінцем 19 століття, масляни­ці, олійниці, ціпи, коси… Всього і не перелічити. І навіть ткаць­кий верстат. Усе це і не тільки складає музейний відділ бойків­ського побуту. Так як лісопере­робна галузь завжди була визна­чальною у нашому краї, то в му­зеї представлені й такі рарите­ти як гранська сокира (плентач), інструменти минулого – гриф, трачка (датована 1905 р. і знахо­дилася в одному з цехів баронів Гределів), сторічна сверда, цапі­на, деревоступи, які в народі на­зивали «раки», бо кріпилися до підошви взуття і були необхід­ними під час процесу сплавлян­ня деревини. Саме такими дере­воступами послуговувалися ро­бітники тартаків Гределів. Сьо­годні усі ці назви звучать дещо незвично, навіть екстравагант­но. Але в той час дають зрозу­міти цілісну картину такого ви­робничого процесу минулого.

Далі мандруємо в етнографіч­ну світлицю. У ній – одяг 1890-1900 років. Сіраки, в яких ходи­ли мешканці Сопота, Лавочного, Підгородців, а ще запаски, кеп­тарі, катрани, сорочки, рушники та вишивані килими та скатер­тина. Як розповіла п. Тетяна, у цій вишиваній експозиції пред­ставлений чи не кожен населений пункт Сколівщини. Рушники не лише з геометричним орнамен­том, але й у візерунки майстер­но вкраплені вітряки, снопи, кві­ти. Є навіть вишиваний рушник без гострих кутів – «закодований на щасливу долю». Особливістю цієї творчо-народної експозиції є те, що деякі витвори виконані такою технікою, що, на жаль, не збереглася донині.

Наш народ завжди відзначався своєю музичністю і талантами. І давні музичні інструменти,що бачимо в музеї – яскраве тому підтвердження. Серед них – трембіта, вік якої складає 150 років, і поруч сучасна.

Таке поєднання минулого і сучасного, єдності поколінь. Грамофон, звісно, не інстру­мент, проте теж цікавий екс­понат. Його привіз із-за кор­дону мешканець Гребенова на­прикінці ХІХ століття.

Не менше зацікавлення ви­кликають стародавні ікони, пи­сані К. Устияновичем, а також давні меблі, як-от «психа» 1900 року, можливо із самого Відня.

Усе це лише окремі штрихи музейних колекцій. Значимо й багатогранно відтворено історію краю від давніх давен. Численні документи, світлини, експонати, книги розповідають про бороть­бу пращурів із монголо-татара­ми, про часи Січового стріле­цтва, визвольної боротьби УПА, події вже новітньої історії, її ге­роїв, зокрема Олега Ушневича. Приміром дерев’яний горельєф знаного майстра Юрія Геша від­творює епізод бою з монголо-та­тарами (у «Світлиці Захара Бер­кута»), художня стела, створена істориком М.Клепуцом, бій Сі­чових стрільців на горі Маків­ка. Багато в музеї документів про боротьбу УПА – елементи зброї вояків, молитовники, по­суд, компаси тощо. Навіть книж­ка «Хто такі бандерівці і за що боряться», видана в 1948 році в Дрогобицькій друкарні «Леген­да». «Унікальні речі упівців, – розповіла Т. Зінкевич, – були віднайдені в криївках поблизу Ямельниці, Сопота, Нижньої Ро­жанки. У нас створено інсталя­цію «Кабінет допитів НКВС», стилізована криївка, імпровізо­вана кімната-комора, де в той далекий час могли перебувати повстанці.

Щороку тут встановлюємо ялинку та прибираємо її за партизанським звичаєм, як розповів свого часу Г. Дулин з Верхнього Синьовидного.

Запровадила так «моду» ві­дома героїня Богдана Світлик. І це не просто елемент експо­зиції музею. У цій кімнаті-ко­морі разом з відвідувачами го­туємо партизанські страви, зо­крема ощипки та ін. Це завжди викликає неабиякий інтерес у кожного без винятку відвідува­ча музею. Принагідно хочу звер­нути увагу на збанок (в колек­ції музею їх немало), на яко­му видряпано «УПА змагає за Україну. Волю нації». Ці сло­ва доповнює тризуб. На іншо­му боці цього збанка – «Мос­каль – ворог». Скільки літ ми­нуло, а ці слова сьогодні про­мовляємо ми».

У музеї є нумізматична ви­ставка, де зібрано монети, почи­наючи з часів Османської імпе­рії. І навіть «гределівські» гроші. Зібрано багато унікальних книг, відомостей про знаних людей Сколівщини. Є тут і карта На­ціонального парку «Сколівські Бескиди» із двадцятьма турис­тичними маршрутами. Це вже сьогодення.

Звісно, розповісти про всі му­зейні експозиції, колекції в од­ному газетному матеріалі немож­ливо. Сюди варто завітати, щоб пізнати долю Сколівщини – не­просту, багату, розмаїту, мину­ле і сучасне.

Його відвідують не лише міс­цеві мешканці, але й числен­ні мандрівники з різних куточ­ків країни. У «Книзі відгуків» – їх дяка за цікаві екскурсії, осо­бистісні відкриття та побажання подальшого розвитку музею. Бо саме він допомагає розширити знання і через емоційне сприй­няття засвоїти їх кожному від­відувачу, розширюючи горизон­ти свідомості, викликає логічне запитання: хто я, звідки і куди йду? А музейні колекції, без пе­ребільшення, важливий модер­нізаційний процес.

Зрозуміло, карантинні умови значно зменшили відвідуваність музею. Проте попри непрості умови музейний заклад повноцінно працює, додаються нові експонати, а конференц-зал поповнився новими кріслами.

Багато сколівчан є його по­движниками, даруючи ті чи інші родинні реліквії, тим самим роз­ширюючи та урізноманітнюючи музейні експозиції. І як тут не згадати слова фундатора націо­нального музею у Львові, який носить його ім’я, митрополита Андрея Шептицького: «рятува­ти від знищення се далеко ще не та задача, яку самі собі ста­вимо за мету в праці. Не хоче­мо бути сторожами гробів; хо­чемо радше бути свідками від­родження».

Саме оцією важливою спра­вою відродження духовності, іс­торичної пам’яті, і займаються повсякчас сколівські музейни­ки. А сам музей – це не щось статичне. Він як людина дихає, живе і розвивається.

Любов ТИЧЕНКО.