Приватне підприємство ІПМЦ "Бойківська Думка"

Класик без ретуші

Хто ж не чув чи не співав пісню «Ніч яка місячна…». Лунає вона і донині. А з яким задоволенням в десятий чи сотий раз переглядаємо фільм «За двома зайцями», фрази головних героїв якого стали вже давно крилатими. Знятий він за однойменним водевілем. Що об’єднує ці твори – пісню та п’єсу? У них один автор – Михайло Старицький. Логічно постає наступне питання: що ми знаємо про нього?

У програмі загальноосвітньої школи та більшості інтернет-сай­тів все зводиться до сухої хро­нології. І ніякого зацікавлення не виникає до цієї постаті, і по­стає такий собі німий пам’ятник сподвижнику української куль­тури в уяві кожного ще в школі.

Українська класична літера­тура напрочуд цікава та багато­гранна. Але чомусь особливої зацікавленості широкого зага­лу не викликає. Вже давно су­часні літератори та літературо-знавці наголошують на вивченні творчості класиків нашої культу­ри з обов’язковим пізнанням їх як особистостей, для яких були властиві злети і падіння, невда­чі та успіх, помилки та новації. Зрештою, як у житті кожної пе­ресічної людини. Саме таке зна­йомство без ретуші, особливого прикрашання, пафосу життя кла­сика зацікавлює, робить зрозу­мілим його творчість і нам, су­часникам. У цьому сенсі пока­зовою є постать Михайла Ста­рицького.

Свого часу активно займала­ся вивченням життя Івана Фран­ка. Навіть дотепер сприймаємо його виключно як «вічного ре­волюціонера», «каменяра». Мала на меті пізнання його як люди­ни. Ознайомлення з численни­ми документами допомогло зро­зуміти І. Франка передусім як людину, батька тощо. Втім, це вже тема іншої розмови.

Недавно виповнилося більш як 180 років від дня народжен­ня Михайла Старицького. І це не основна причина тому, чому зупинився погляд саме на цьо­му письменнику, театральному і культурному діячу. Окрім вже згадуваної пісні та водевілю, й до сьогодні на сценах усіх без ви­нятку драматичних театрів країни здійснюються постановки його драматичних творів. Врешті-решт й аматорські театральні колекти­ви часто беруться за них. Серед них не тільки «За двома зайця­ми», але й «Не судилося»», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечор­ниці» та ін. Його перу належать не лише вірші, п’єси, але й про­зові твори. М. Старицький був ще й успішним перекладачем. У галицьких періодичних видан­нях того часу друкувалися його унікальні поезії. Значною поді­єю в українському літературно­му житті стало видання «Гамле­та» В. Шекспіра у перекладі М. Старицького. Він переклав укра­їнською казки Г.-Х. Андерсена, поезії Г. Гейне, Д. Байрона, А. Міцкевича та інших всесвітньо відомих поетів. Що ж стосуєть­ся його власних віршів, то не лише «Ніч яка, Господи, місяч­на», але й «Ох і де ти, зіронька та вечірняя», «Туман хвилями лягає» стали народними пісня­ми. Варто згадати і його романи «Перед бурею», «Молодість Ма­зепи», «Розбійник Кармелюк», історичні драми «Богдан Хмель­ницький», «Маруся Богуславка».

Кажуть, щоб написати хоро­шу книгу, потрібно взяти ручку і викласти свою душу на папері. Про душу М. Старицького гово­рять його твори. А ось як сфор­мувалася вона? З приводу цього кілька моментів з його життя.

Мати письменника, Анаста­сія, походила з роду Лисенків, предок яких Лисенко-Вовгура відзначився у 17 столітті героїз­мом у походах Б.Хмельницького і загинув у боротьбі з польськи­ми загарбниками.

Рано втративши батьків, М. Старицький виховувався у роди­ні свого дядька Віталія Лисен­ка, батька композитора Мико­ли Лисенка. Це зумовило його зацікавленість історією та фоль­клором. У дитячій пам’яті час­то закарбовуються моменти, які стають важелями впливу на по­дальші дорослі вчинки і рішен­ня. Таким для М. Старицько­го був його сусід Гайдовський – добра і щира людина, що не боявся відстоювати права сво­го народу. Він відкрито висту­пив проти генерала-поміщика Закаловського, який знущався із селян. Та сили були нерівні і Гайдовський лишився приниже­ним. Повчаючи малого Михай­ла, говорив: «Люби свій простий народ. У тебе, я знаю, козацька душа, то не запаскудь її в пан­ському болоті». Вже будучи в похилому віці, М. Старицький згадував: «Я ще не все розумів у розмовах капітана, але слова його пронизували мене вогнем, збуджували в моєму молодому серці і першу громадську лю­бов, і першу ненависть».

Уже згадувана «Ніч яка мі­сячна» написана під впливом по­чуттів М. Старицького до селян­ки Степаниди, яка на той час вже була заручена, отож почут­тя молодого поета залишилися без відповіді. Слова цієї по­езії поклав на музику Микола Лисенко, двоюрідний брат М. Старицького. Хоча всесвітньо відомою пісня стала з мелоді­єю Андрія Волощенка та Васи­ля Овчиннікова.

М. Старицький разом з М. Лисенком організували «Товари­ство сценічних акторів», розгор­нувши велику театральну діяль­ність. Михайло Старицький пи­сав лібрето до Лисенкових опер, записував народні пісні, а ще був справжнім учителем моло­дих українських письменників. Саме він одним з перших укра­їнських театральних режисерів розробив питання етики акто­рів в житті і на сцені.

Через певні безпідставні зви­нувачення М. Старицький був змушений покинути Київ. Пе­реховуватися, а згодом і виїхати за кордон. Як зазначено в доку­ментах центрального історично­го архіву, «Заподозрен в учас­тии в убийстве барона Гейкена і вообще проявляет свою поли­тическую неблагонадежность с женой і в других случаях». Було в житті митця і таке. Повернув­шись на батьківщину, М. Ста­рицький розгорнув активну ви­давничу і театральну діяльність.

«Валуєвський» циркуляр усі­ляко обмежував українську мову. Одного разу аматорський гур­ток на чолі з М. Старицьким та М. Лисенком давав концерт, на якому виконувалися пісні різних народів світу. Українською співа­ти не можна було, бо її «не було, нема й бути не може». Винахід­ливі брати переклали українські композиції французькою. В ре­зультаті – «охоронці порядку» заборонили і французьку мову, а організаторам концерту дове­лося давати пояснення. Та най­головніше, що завжди у всіх по­чинаннях підтримувала М. Ста­рицького його дружина.

Михайла Старицького мож­на сміливо іменувати творцем нових слів. Саме він дав життя таким словам як «мрія», «чарів­ний», «зрадливий», «бойовище», «спочин», «дурманити», «страд­ниця», «нетребство», «безмов­ний», «бруднити», «хіть», «не­стяма» та ін. Новостворення тоді здавалися деяким літера­турознавцям штучними і недо­речними. Зрозуміло, далеко не всі неологізми поета стали над­банням української літератури. Та загалом лексичне новатор­ство М.Старицького мало про­гресивне значення у розвитку української літературної мови.

Маючи хвильку часу, варто взяти до рук книгу творів М. Ста­рицького і ще раз уважно ознайо­митися з ними. Вони обов’язково зацікавлять і манерою написан­ня, і сюжетом, і виокресленням героїв. А його п’єси як і колись, так і нині хвилюють серця гля­дачів. Можливо таємниця ба­гатогранності таланту Михайла Старицького і полягає в тому, що його твори є віддзеркален­ням його самого.

Любов ТИЧЕНКО.