Приватне підприємство ІПМЦ "Бойківська Думка"

Казкова спеція

Для багатьох людей кориця, або як її ще називають цинамон, – це спеція, яку додають передусім до випічки з яблуками, різноманітних булочок, шарлоток та іншого. Дехто полюбляє каву з корицею. Ну і для приготування глінтвейну вона є обов’язковою складовою. А ще корицю використовують і при приготуванні м’ясних страв. Іншими словами, цинамон став настільки звичними прянощами, що важко сьогодні уявити куховарство і не тільки без нього. Проте так було не завжди.

Кориця відома здавна. У ки­тайських джерелах 2800 року до н.е. міститься згадка про неї, точнісінько як і в одному із єги­петських манускриптів, що нале­жать 1500 року до н.е., де знайдено кулінарний рецепт, в складі якого разом з кардамоном була kainamaa – так називали там корицю. До­зволити собі корицю тоді могли лише дуже багаті люди. Для них з корицею випікали борошняні вироби, додавали у вино. Осві­жували повітря. Прагнення за­робити змушувало купців фінан­сувати експедиції. Першим єв­ропейським мореплавцем, який відкрив в 1505 році на Цейлоні корицю, був Лоренцо де Альма. А ось до того моменту про те, як росте та яким способом добува­ються ці прянощі, інформації в Європі практично не було. Дав­ні греки, які корицю надто лю­били, складали безкінечні леген­ди про її походження.

Приміром, Геродот писав: «Ко­рицю араби збирають дуже див­ним способом. Де вона росте, і яка земля народжує цю росли­ну, вони і самі не знають. Інші стверджують і вони, напевно, пра­ві, що кориця росте в тих краях, де виховувався Діоніс. За їх роз­повідями, великі птахи прино­сять сухі смужки кори, які у нас називаються фінікійським іме­нем кінамомон. А приносять їх ці птахи у свої гнізда, зліплених із глини, на кручах гір, куди не ступала нога людини».

Кориця – це висушена кора коричних дерев, що містить ефірні олії, дубильні речовини, жирні кислоти, клітковину, а також вітаміни та мінерали.

Отож, варто поговорити і про її лікувальні властивості. Зокре­ма корицю використовують при лікуванні діабету другого типу. Згідно із дослідженнями Амери­канської діабетичної асоціації ко­риця містить речовину, яку орга­нізм розпізнає як інсулін. Відпо­відно вона здатна нормалізува­ти рівень цукру в крові, а також підвищувати активність інсулі­ну і здатність клітин абсорбу­вати й використовувати глюко­зу. Під час одного експеримен­ту його учасники вживали від 1 до 6 грамів кориці впродовж 40 днів (1 грам меленого цинамону – це приблизно половина чай­ної ложки), і в них рівень цукру в крові знизився на 24 відсотки, а холестерин – на 18 відсотків. Тож людям, які страждають на діабет другого типу рекомендо­вано додавати в їжу корицю за­мість солі.

Для поліпшення кровообігу достатньо один раз на день до­давати дрібку кориці в горнятко неміцної кави. Крім того, кори­ця має властивість прискорюва­ти обмінні процеси в організмі, а тому й стане в пригоді охочим нормалізувати вагу тіла й нала­годити роботу травної системи. Можна сміливо додавати її в йо­гурти, каші та інші страви.

Дослідження показали, що аромат кориці підвищує актив­ність мозку та покращує пам’ять. При додаванні в їжу кориця за­побігає розмноженню бактерій, а отже, і псуванню продуктів хар­чування. Тобто ця спеція – від­мінний природний консервант.

Виявляється, не все те кори­ця, що схоже пахне. Часто те, що купуємо у магазинах, не справ­жня спеція, а споріднена з нею рослина. Особливо важко зорі­єнтуватися, якщо купувати ко­рицю не в паличках, а у вигляді порошку. Так от: є кориця цей­лонська, а є касія, її ще називають китайською корицею. Начебто те саме, але за корисними власти­востями – ні. Найчастіше саме касію ми вважаємо за цинамон. Як розрізнити? Справжня кори­ця на смак солодка, має світлі­ший коричневий відтінок і ба­гатший аромат. Касія натомість темніша на вигляд, її запах гір­куватий і дещо навіть терпкий. Під час заварювання фальшивий цинамон стає слизом, оскільки містить дуже багато крохмалю, якого у справжній кориці у де­сятки разів менше. Та головне – кориця корисна. Касія таки­ми властивостями похвалитися не може, оскільки має дуже ви­сокий вміст кумарину, а це шкід­ливо для печінки та нирок.

Популярність кориці і в мину­лому, і в сьогоденні легко пояс­нити. Вона, як чарівна фея, може перетворити навіть просту страву в справжній смаколик. Приміром, навіть присипані цукром та ко­рицею хлібні сухарики (cinnamon toasts) перетворюються на улюб-лений смаколик у традиційних ча­юваннях в коледжах Оксфорду і Кембриджу. А однією із кулінар­них «родзинок» Франції вважа­ються корицеві кексики із Бордо (le canella de Bordeaux). Їх приду­мали економні монахині. В трю­мах суден, що доставляли борош­но, вони збирали залишки, за­мішуючи їх з маслом та цукром. Далі наповнювали тістом бронзо­ві формочки, присипані цукром та корицею. У гарячій печі цу­кор карамелізувався, і кекси ви­ходили ароматними і святкови­ми – гладкими та блискучими. В деяких європейських країнах корицю часто додають в домаш­нє пиво.

Ось така вона кориця – нібито й звична, але в той же час каз­кова спеція з багатою історією.

«Корицеві» цікавинки

занотувала Любов ТИЧЕНКО.