Приватне підприємство ІПМЦ "Бойківська Думка"

Гребенівське «колись»

Тире між словами «колись» і «тепер» уособлює величезний пласт років, на основі яких ґрунтується історія того чи іншого населеного пункту. І кожна з них по своєму цікава, особлива, не схожа на іншу. І з сьогоднішньою доступністю до численних архівів, документів, що зберігаються там, ота історія поповнюється новими відомостями про минуле краю.

Абсолютно доречним з цьо­го приводу є вислів українського письменника, афориста Данила Рудого: «Цікаво, що новенького в минулому». А й дійсно, таких цікавинок-відкриттів можна від­найти немало та ознайомитися з ними. Особливий інтерес скла­дають ті, що стосуються переду­сім краю, де живеш, так би мо­вити, малої батьківщини.

Приміром, що можна сказа­ти про сьогоднішній Гребенів? Село, що розташовується на бе­резі Опору та через яке пролягає дорога до Тухлі, Славська. Саме останні не обділені нині увагою мандрівників на відміну від Гре­бенова. А так було не завжди. У «Таблиці рейтингу місцевості в долині Опору» йдеться про від­відуваність відпочиваючих, ман­дрівників різних сіл Сколівщини та самого міста впродовж 1938 року. Так от, із перелічених на­селених пунктів саме в Гребено­ві фіксувалася найбільша кіль­кість, як тоді зазначалося, ліжко-місць для відпочиваючих – 2,5 тисячі. Причому близько поло­вини з них були доступні в осе­лях місцевих мешканців (такий собі «зелений туризм» зразка 1938 року). Окремо зазначається у цій таблиці і Зелем’янка (400 ліжко-місць). Натомість у Славському таких ліжко-місць для відпочи­ваючих нараховувалося лише ти­сяча, як і в самому Сколе. Трохи більше (а саме 1300 ліжко-місць) пропонувала Тухля. А ось у Ко­ростові – лише 100. Тут же вка­зується і кількість людей, які від­відали згадувані вище населені пункти впродовж того ж 1938-го. Першість таки має Славське, що, зрозуміло, пов’язано з тим, що вже тоді він був гірськолижним центром. Його відвідало тоді 6199 людей, а ось Гребенів на друго­му місці (3838 людей). Його при­сілок Зелем’янку відвідало 1752 людини. Не менш відвідувани­ми були Тухля і Сколе.

То що ж такого особливого було в Гребенові, що так притягу­вало увагу мандрівників? Як слідує із матеріалів тогочасних видань, спокій, недоторкана природа, ці­каві враження, цілющі мінеральні джерела, що зумовили появу тут чималої кількості пансіонатів та відпочинкових вілл. Цікаві фак­ти про Гребенів та Зелем’янку можна прочитати в інформацій­нику «Літниська в долині Опо­ру та Стрия», датованому 1937 роком: «Гребенів – це першо­класний курорт, розташований серед гір та розлогих лісів з низь­ко-гірським кліматом та чудовим повітрям. Залізнична станція та пошта, римо-католицький кос­тел, синагога, лікарі, сезонна ап­тека на місці. Чудові річкові ку­пелі в Опорі, пляж, спортивний стадіон та молодіжний майдан­чик для забав. Літній сезон. На місці є 20 пансіонатів приблиз­но на 400 номерів, працюють Бу­динки здоров’я поштових урядни­ків, судових службовців та муні­ципалітету міста Львова. 60 вілл та котеджів на 320 номерів, рес­торани та продуктові магазини.

Зелем’янка, присілок Гребе­нова, має скромний лікувально-оздоровчий купальний заклад, ко­трий використовує склянкове дже­рело, що містить солі йоду, залі­за та брому, і видає близько 150 ванн на день. Залізнична стан­ція на місці, відвідуваність близь­ко 3000 відпочивальників. Крім того, кліматичні умови, умови проживання та харчування як у Гребенові».

Та повернемося трохи на­зад, аби зрозуміти причини та­кого розквіту Гребенова. Із се­редини 1880-х років в Галичині, зазначається на одному із сай­тів із розповідями про минуле краю, почався «розвиток ліку­вально-оздоровчого, рекреацій­ного, пізнавального та краєзнав­чого руху, а згодом кваліфікацій­ного туризму. Поява залізничної колії та будівництво мережі вузь­коколійок зробили долини річок Опору і Стрия більш доступни­ми. Туристи вирушили розвіду­вати не тільки нові для них міс­цевості, але й навколишні гори. Внаслідок цього у різних селах почали з’являтися приватні оселі, пансіонати і вілли для відпочи­вальників і туристів». Що ж сто­сується Гребенова, то тут «пер­шим туристичним об’єктом став збудований в 1902 році пансіо­нат Станіслава Глинського «Ста­хова воля». Раніше він був заліз­ничним урядовцем, а в міжвоєн­ний період – власником фабри­ки у Варшаві.

У 1906 р. у Зелем’янці було відкрито мінеральне джерело, на яке покладалися великі надії. Ось що написано у львівській газе­ті «Слово польське» (30.06.1906 р.): «Не бракує тут приміщень для проживання, адже в цьому затишку запобігливий місцевий старший лісничий побудував 7 вілл. Дещо складніше з питан­ням провіанту, особливо для сі­мей, які хочуть керувати влас­ною кухнею, але на все знайдеть­ся рада. Отримати тут мешкання непросто, оскільки вони здаються з року в рік наперед. Нещодав­но тут було відкрито мінеральне джерело, дослідження якого за­раз знаходиться в руках призна­чених людей. Коли сподівання, покладені на ефективність цьо­го джерела, здійсняться, принай­мні частково, тоді легше трохи почекати – і Зелем’янка просла­виться». Думається, що на збу­дування цих вілл мусив бути до­звіл Гределів, власників Сколів­щини, бо без нього жоден лісни­чий нічого сам не збудував би. Так чи інакше, але вже в 1906р. біля потоку Зелем’янка стояло 7 дерев’яних вілл (між іншими «Кичера», «Кіндрат» загальною місткістю 56 кімнат). Окрім того, до 1912 року біля них був обла­штований парк з альтанками, бо­улінг-майданчик, тенісний корт та театральна сцена. Зрозуміло, що таке місце користувалося ша­леною популярністю.

Повторно мінеральні води Зелем’янки вивчалися і в 1926 році фармацевтом, лікарем і ви­кладачем Львівського університету Генриком Рубенбауером, і визнані аналогічними йодо-бромній воді санаторію Іванич-Здруй (Поль­ща). Наприкінці 1920-х років на базі місцевого джерела з’явилась приватна лазня доктора Осипа Матковського (вісім кімнат з ван­нами). Постійним практикуючим лікарем у Гребенові був доктор Олександр Барвінський».

Далі історія ще цікавіша, еле­менти якої співзвучні і нашому часу. «У 1927 році брати Шматери почали судовий процес проти О. Матковського, намагаючись пе­рейняти його лазні. Зрештою, їм це вдалося, тому деколи на ста­рих поштівках зустрічаємо назву санаторію «Шматерівка» (можли­во так сталось через те, що голо­вним будинком закладу була ві­лла «Шматерівка»). Хоча в нау­кових публікаціях він має назву «Зелем’янка». Вже через декіль­ка років лазні і вілли, об’єднані в руках братів Шматерів, перетво­рились у великий бальнеологіч­ний заклад «Зелем’янка» зі зна­чно більшим пансіоном – 70 кім­нат у п’яти будинках. Були також переобладнані кімнати з ванна­ми. У 30-х роках протягом літ­нього сезону відпускалось близь­ко 150 ванн на день. Щодо бра­тів Шматерів, … в українських публікаціях їх, а особливо Йов­жи Шматера, називали засновни­ком санаторію.

У наукових і краєзнавчих ви­даннях 1930-х років можна помі­тити, що Гребенів і Зелем’янку називають окремо, хоча остання так і залишилась його присілком. Так сталось тому, що Гребенів залишився кліматичним курор­том, в якому традиційно ліку­вали легеневі і нервові хвороби, а Зелем’янка стала лікувально-оздоровчим закладом, де лікува­ли кістково-м’язові, нервові та серцеві недуги. В результаті на території Східної Галичини се­ред гірських місцевостей з мі­неральними водами Зелем’янка опинилася на рівні таких попу­лярних курортів як Яремче, Деля­тин і Буркут. У зв’язку із зроста­ючою популярністю Зелем’янки Дирекція залізниці навіть зроби­ла в присілку окрему станцію.

Будівельний рух у Гребенові активізувався після 1923 р., коли масштабна пожежа «звільнила» території для зведення більших будинків. Другим стимулом ста­ла державна ухвала про стягнен­ня курортного податку. Місцеві мешканці активно включилися у «курортний бізнес» і розумію­чи, що відпочивальники не бу­дуть жити у звичайній сільській хаті, постаралися розбудувати свої оселі. Треба додати, що в 1927 році мешкало 85% українців, 15% представників інших народнос­тей (євреїв, німців, чехів). По­ляків було тільки два – началь­ник станції й управитель греде­лівської каменоломні.

Першим величезним об’єктом у Гребенові став «Дім поштівців», збудований в 1927 р. На площі майже 5 гектарів він мав: два жит­лові будинки (36 кімнат), декілька рекреаційних стадіонів, каплицю та освітлений парк. Напевно не менш великим став значно пе­ребудований пансіонат «Стахова Воля» (два будинки на 106 осіб). Привабливості йому додавав ве­ликий і гарний ресторан, а також виступи джаз-бенду «Львівська банда» та оркестру, який скла­дався з випускників Музично­го інституту ім. Лисенка у Льво­ві. Неподалік двох мостів – ав­томобільного та залізничного – на лівому березі річки Опір був обладнаний пляж.

Серед інших великих туристич­них об’єктів у Гребенові найбільш відомими були три єврейські готе­лі, Будинок відпочинку «Калина» імені Теофіля Котовського,вілла Львівської спілки муніципальних службовців, пансіонат «Троянда» (18 кімнат), «Геленівка» (25 кім­нат), «Марія» (25 кімнат). Ряд будинків був сучасно обладна­ний (водопровід, каналізація, те­лефон, електрика) та пристосо­вані до зимових умов». На той час у Гребенові було аж 60 вілл.

«Окрему увагу треба приділи­ти віллі «Зелемінь», на місці якої в наші часи розташовується при­ватна садиба «Три брати». У 1930 році для оздоровлення священ­ників греко-католицька Церква придбала у селі двоповерхову ві­ллу «Зелемінь», збудовану за про­ектом інженера М.Козаневича. Вілла була побудована на узгір’ї, мала найкраще розташування в селі, містила 20 різних за площею кімнат, їдальню, кухню і пивни­ці. 19 червня 1930 р. митропо­лит Андрей Шептицький разом з єпископом Никитою Будкою та іншими священниками за при­сутності значної кількості людей освятив віллу «Зелемінь». Наступ­ного року тут відбулися «реко­лекції священників за сприян­ня Товариства отців-катехітів, а 1933 року – Товариства св. Ан­дрея. В обох реколекціях взяли участь 80 священників.

Митрополит А.Шептицький любив це місце й інколи відпо­чивав тут. Під час гостин ми­трополита його старались поба­чити не тільки місцеві мешкан­ці, туристи і відпочиваючі, але й цілком поважні люди – власник сколівських маєтків барон Річард Гредель. 7 квітня 1929 р. митро­полит А.Шептицький прибув до Гребенова на освячення нового дерев’яного храму Благовіщення Пресвятої Богородиці, який зве­ли за проєктом архітектора Лева Левинського на місці згорілої у 1923 р. церкви.

У 1936 році в Гребенові для потреб гостей ксьондз Александер Цісло зі Стрия освятив дерев’яний костел, збудований за проєктом львівського архітектора Чесла­ва Тульє».

Проте санаторієм, віллами і пансіонатами, зокрема, Зелем’янка не обмежувалася. «Щорічно в присілку відбувалися відпочин­кові робітничі табори, організо­вані коштом Соціальної страхової компанії в Стрию. За сезон че­рез табір проходило близько 500 осіб. Страхова повністю оплачу­вала не тільки перебування в та­борі, але й проїзд в обидві сто­рони. Директор стрийського від­ділення компанії Казимир Гор­ський пояснював, що ці табори дозволяють людям не тільки від­почити, але й отримати медич­не обслуговування, відмінне хар­чування і, підкреслював, що усе це незалежно від національнос­ті. Крім робітничих таборів були теж так звані «колонії» для дітей з бідних сімей і сиріт.

На жаль, цю прекрасну ідилію перервала Друга світова війна. З довоєнних карпатських курортів Східної Галичини деякі – Бур­кут, Делятин, Підлюте – так і не відродилися. Та сама доля випа­ла Гребенову і Зелем’янці, а все що залишилося від давньої сла­ви курорту – це старенька вілла і занедбане мінеральне джерело».

Дійсно, на жаль, цей розквіт Гребенова залишився в минуло­му. Проте залишилися ті ж на­вколишні краєвиди, та ж ріка, те ж повітря. Потрібен лише ма­ленький поштовх для того, аби Гребенів став меккою мандрів­ників. Бо щоб там не говорили скептики, але, знаємо всі, істо­рія повторюється. Така собі ак­сіома людського буття.

Любов ТИЧЕНКО.