Приватне підприємство ІПМЦ "Бойківська Думка"

Про нас

Інформаційно-просвітницький медіа-центр "Бойківська думка" (Сколівський район, Львівської області)

Процес реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ, який передбачав роздержавлення преси, завершився.
Редакція до процесу роздержавлення ставилася стримано. Ми добре розуміли, що він потрібен, але повинен бути добре продуманий. А відповідного законодавства, яке б регламентувало таку інформаційну діяльність, поки що нема. Правда, подано 350 поправок до закону про роздержавлення, та, наразі, народні депутати їх не спішать підтримувати.
"Бойківська думка" виходить у дотаційному гірському регіоні. Великих підприємств тут немає. Маленький бізнес тільки починає виявляти інтерес до реклами. Але навіть у найважчі часи газета виходила. Спочатку — "Карпатська правда", відтак "Радянська Верховина", а в 1990 р. була створена "Бойківська думка". Історія інформаційного видання на Сколівщині сягає більше 80 літ. Вона продовжуватиметься і надалі. Як саме?
На зборах трудового колективу редакції прийняли статут, у якому прописані всі нюанси нашої майбутньої роботи. Тепер це буде приватне підприємство "Інформаційно-просвітницький медіа-центр "Бойківська думка". Що стосується самої газети, то вона виходитиме, як і раніше, не рідше, ніж раз на тиждень і не менше, ніж на 8-ми сторінках. Прогнозувати, як вплине роздержавлення на газету — не беремось. Хоч принципи існування видання докорінно зміняться.
У зв’язку з реорганізацією «Бойківської думки» визріла ідея створити новий сайт підприємства, який, окрім Інтернет-радіо та газетних матеріалів, містив би ще й інтерактивну карту району, що включала б кожен населений пункт з його історією, визначними місцями та інформацією для туристів (проживання, харчування, відпочинок).
Зауважимо, що інтерактивна карта створена вперше на теренах району.
Отож, сподіваємося на співпрацю. Для безкоштовного подання інформації щодо розміщення туристичних об’єктів на карті можна звертатися за редакційними телефонами: 096-55-28-497 та 050-55-27-709.
Наше приватне підприємство «ІПМЦ «Бойківська думка» отримало перемогу у конкурсі, зорганізованому Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення на вільні частоти та отримало ліцензію на ефірне мовлення на Сколівщині. Для нас ця перемога є дуже важливою, адже дає змогу бути ближчими до людей. Хочемо швидко і якісно доносити достовірну, оперативну, збалансовану інформацію.
Вже незабаром, вперше в історії Сколівщини, радіо FM можна буде почути на частоті 99,0 МГц. Обсяг мовлення — 24 години на добу.
Гаслом газети є слова Івана Франка

«Нам пора для України жить!»

Працівники

Іванна РУСИН

Іванна РУСИН

Директор ІПМЦ "Бойківська думка". Член Національної спілки журналістів України
Співпраця з владою. Сколівщина — не багатий край. Тому викроїти кошти на газету з бідного районного бюджету не зовсім просто. Чесно кажучи, не знаю, як це вдавалося робити нашій районній владі, але ми ніколи не були в ролі прохача. Нам завжди виділяли кошти без принизливих запитань: «На що будете тратити?». Ми завжди бачили у районній владі гідного партнера.Нас об`єднує спільна думка -бойківська.
      Хтось із знаменитих добре підмітив, що писання не прогулянка у весняному саду, а страждання. Щоб легко писалося, треба завжди важко працювати. “Пишіть не заради сенсації чи ситуації, а на совість, тоді станете журналістами”, — любив повторювати мій учитель, світлої пам’яті професор Львівського університету Володимир Здоровега.
          Занурюємось в історію нашого фахового видання, якому у жовтні виповниться 28 років. А до того були ще дві газети: “Прикарпатська правда” і “Радянська Верховина”. У липні цього року святкуємо 78 літ з часу виходу в світ першого друкованого видання на Сколівщині.
         Гортаючи старі підшивки, здивовано повторюю, що навіть 78 років, що є лишень епізодом у довгій історії світової журналістики, вмістили в собі не один схожий виток подій, який різниться тільки характерними рисами свого часу, а сутність та сама: пошуки відповіді на головне питання професії — як достукатися до розуму та серця читача?
      На сторінках “Радянської Верховини” практично щономера з’являлися портрети передовиків соціалістичного змагання — лісівників, колгоспників, токарів або фотоетюди виробничої тематики, які відображали “досягнення” розвиненого соціалізму. Але були й інші публікації. Цікаві творчі матеріали Василя Магушинця, Марії Зуб, Володимира Прохни, Миколи Заревича, Степана Сенюка, Ганни Кобельник, Любові Чорнописки, Степана Королишина, Любові Фітель, Василя Романчука. Чекали читачі їх з нетерпінням, як, зрештою, фоторепортажів Василя Сиротяка. Це тепер легко взяти до рук фотоапарат “цифровик”, зробити кілька десятків кадрів і вибрати з них 2-3 потрібні. А тоді… Кожен кадрик на плівці треба було добре обдумувати, шукати “позицію”, а потім в хімікатах власноруч витравляти свої творіння.
        Настали часи перебудови, життя стрімко змінилося і районна галета крокує в унісон йому. Перша демократична сесія Сколівської районної ради започаткувала вихід “Бойківської думки”. Гострішими стають публікації, вільнішим — вибір тем. Трибуна фахового видання стає дійсно дискусійною, оскільки життя надає для цього все нові й нові приводи.
       Іншою стає і спілка журналістів. З керованої частки, з гвинтика в партійно-радянському механізмі, перетворюється в незалежну громадську організацію, в яку, за власним вибором і без примусу, можуть вступати журналісти. Ось і в нашій газеті сьогодні число спілчан зросло. Так, практично усі творчі працівники мають немалий стаж у членстві в НСЖУ: Світлана Снігур, Тетяна Зінкевич, Ірина Русин, Ігор Лепецький.
       У творчому доробку сколівських журналістів немала в’язка набита гарячими матеріалами відшумілого щодення, яке дає можливість повніше уявити людське життя. Наш голос із провінційного містечка, як пагінець серед буйноцвіття журналістської братії України, і собі набирається сили та мудрості, щоб прислужитися у загальній справі.
        Незважаючи на солідний вік газети, колектив редакції продовжує докладати зусиль, аби була вона активною, не байдужою і по-молодечому спритною.
        З повагою згадуємо редакторів газети Григорія Гнатіва, Василя Вереса, Степана Турчина, Тамару Кухту, Івана Сучка.
       Приємно, що саме наш часопис дав путівку в життя багатьом нині відомим журналістам в Україні. До слова сказати, вже за двадцять вісім літ, через «Бойківську думку» «пройшло» багато цікавих і талановитих людей.
      Он-лайн, блоги, соціальні сайти, народна журналістика — сьогодні подібними термінами озброєні ті, хто пророкує загибель журналістської професії, бо незабаром, мовляв, будь-хто і будь-де зможе виходити у всесвітню мережу, викладаючи там будь-яку інформацію, а всі інші ту інформацію споживатимуть і тому не матимуть потреби в посередникові, яким є журналіст.
       Цього не буде ніколи. Бо ніколи не зів’яне живе слово. В кожен рядок, написаний у газеті, ми вкладаємо душу. І це дає результат. Не з примусу, не через рознарядку, а з розумінням необхідності перелистати районку, її передплачують понад 1500 осіб. Кілька сотень пробуємо розповсюджувати через волонтерів. Резерви для зростання є, треба шукати нових рішень. І ми намагаємось це робити, щоб наша “Бойківська думка” була затребувана читачем за будь-яких обставин. Саме передплатники — наша підтримка і наснага. Їхні листи та дзвінки заряджають нас енергією та оптимізмом, спонукають до цікавих і гострих публікацій. Ми фіксуємо історію району, складаємо літопис Сколівщини. І як би не змінилось життя, а професії нашій — жити!
Ігор ЛЕПЕЦЬКИЙ

Ігор ЛЕПЕЦЬКИЙ

Заступник редактора
    Не скажу, що журналістський хліб дається мені легко. І справа тут — не в матеріальній винагороді. На моє глибоке переконання, робота ЗМІ завжди повинна містити критичний підхід. Журналіст має не боятися бачити «темні» сторони в житті суспільства та підносити їх до «світла», власне, «висвітлювати». Бо лікування будь-якої хвороби починається з визначення симптомів: не побачиш їх — не буде шансу на одужання.
    Працівників пера не дарма називають четвертою владою. Їхнє пряме покликання — «тримати у тонусі» усі інші гілки влади: здійснювати певний контроль, забезпечувати прозорість, інформувати суспільство і, в такий спосіб, сприяти реальній демократизації держави.
    На жаль, у цьому напрямку (порівняно із західними країнами) у нас роботи — непочатий край. Журналісти ще далеко не почуваються захищеними юридично: очевидно, владним структурам віддавати серйозні важелі впливу у ці руки не вигідно. Але, як відомо, порятунок потопаючого, здебільшого, справа рук самого потопаючого: якщо суспільство бачитиме реальні результати журналістської праці.
Ольга ХМЕЛІВСЬКА

Ольга ХМЕЛІВСЬКА

Головний бухгалтер
    Як плануємо жити далі? Чесно кажучи, сподіваємося на Бога. Покладаємося на підтримку районної влади і власні сили, стараємося найощадливіше витрачати кожну зароблену і виділену нам гривню допомоги.
    Ретельно розраховуємо і розподіляємо кошти на зарплатню, податки, оплату за обслуговування приміщення та авто, послуги друкарні та Інтернет.
Василь РУСИН

Василь РУСИН

Зав. відділом радіомовлення

Народна газета “Бойківська думка” відкрила нову сторінку своєї діяльності — інтернет-радіо. Саме воно сьогодні має численні переваги в інформаційному просторі. Бо завжди ціниться інформація, яка є швидкою та доступною. То ж тепер дізнатися про найцікавіші новини зі Сколівщини можуть безперешкодно усі бажаючі з найвіддаленіших куточків світу.

Передбачає радіо-газета не тільки інформаційні випуски, а й аналітичні та літературні передачі на різноманітну тематику. Перевага і в тому, що тут можна замовити вітання, скористатися можливостями надати рекламу та оголошення. Це чудовий шанс бути в курсі сучасних подій та брати в них безпосередню участь.

Світлана СНІГУР

Світлана СНІГУР

Журналіст
    Які ми, нинішні журналісти? Та такі ж люди, як газетярі всього світу. З відкритою душею і прагненням творити добро. Зі своїми турботами, радощами і мріями. Сучасну місію кореспондентів виконуємо без високоякісних технічних засобів, часто без професійної апаратури. Не впадаємо у відчай. Живемо так, як і весь український народ. Як лікарі, вчителі, бібліотекарі…
    І хоч відчуваємо себе на різних заходах поряд із закордонними журналістами жалюгідно (без відповідного диктофона чи фотоапарата), з гордістю виконуємо свою роботу. З нами, як і колись, блокнот і ручка — ці багаторічні символи журналіста, якими ще послуговувалися наші діди. Ми не зрадили традиції. І це не тому, що не бажаємо прогресу, а через те, що так розпорядилося життя.
       Живемо вірою в те, що Україна стане багатою та високорозвиненою країною і найближчим часом, а, можливо, після нас, прийдуть журналісти, до яких доля буде прихильнішою, і в мирній державі продовжать писати на шпальтах газет розпочату нами історію держави.
      А нині я бажаю Україні миру, а журналістам — доброго і справедливого пера, здоров’я та благополуччя в родинах.
Ірина РУСИН

Ірина РУСИН

Журналіст
    Не переступаючи межі, стараємося не обходити гострих проблем. І будемо це робити й далі, подобається це комусь чи ні, бо ми газета не влади, а громади. Відстоювати правду нелегко. Але Бог усе бачить, бачать і люди нашу об’єктивність, що засвідчує хоча б той факт, що тираж є стабільним. Приємно читати листи з підтримкою нашого видання, чути слова подяки від зовсім незнайомих до того людей.
    Розширюємо горизонти світобачення, стараємося писати не з чужих слів. А тому часто буваємо у найвіддаленіших куточках району, беремо участь в усіляких заходах, спілкуємось з незвичайними, талановитими людьми, а потім пишемо про все це. Нам самим цікаво жити, сприймаючи життя у всіх його проявах і фарбах, і ми прагнемо передати цей інтерес нашому читачеві.