Приватне підприємство ІПМЦ "Бойківська Думка"

Наша школа живе з його «духу печаттю»

Про цю Людину з великої літери люди в нашому Бойківському краю відгукуються тільки добрим словом. Він першим у Головецьку став “на сторожі слова”, слова рідного, слова, яке окриляло, омріювало кожного, хто вчився у Головецькій середній школі. Він, великий педагог і наставник, організував у Головецьку середню школу. Він запалив вогник знання і науки у сердечках бойків, які передавали естафету життєвого скарбу, що набули у школі і гордо проносять крізь життя. Це — Роман Андрійович Федевич.

Понад 60 років Головецькій школі, а він був першим, хто прославляв нашу Альма-матер. Скільки хорошого взяли випускники з нашої школи, коли очолював її Роман Андрійович. А скільки ця людина зробила у час відродження національної культури, свідомості за роки самостійної України.
Героїчне і славне село Головецько. Завдяки Роману Андрійовичу головчани пізнали правду про героїчні бої на Маківці, збирали спогади, опоетизовували подвиг стрільців, оспівували в піснях, легендах.
Завдяки йому, в селі пройшов захід “І в звуках пам’ять відгукнеться”. Він організував відтворення вечорниць, збір матеріалів обжинків, вівчарського латкання, допомагав вивчати етимологію слів щодо назв урочищ, кутків села.
Його дружина Ольга Антонівна вчила нас рідного слова. Вона родом із Полтавщини. Словом милозвучним зароджувала в наших серцях любов до прекрасного, щоб не зганьбити ніколи велич рідного слова.
Дуже-дуже багато в духовному відродженні зробив Роман Федевич. Він переживав за кожного випускника. Щороку організовував зустрічі з ними. Кожен випускник здавав “залік мого життя”, де заповнював анкету про те, що дала йому школа, подальші життєві плани своїх ровесників.
Хочеться сказати і про вихідця з Головецька, учня Романа Федевича, Михайла Мацевича, який багато зробив для школи. До речі, його родина заслана до Сибіру. Хлопчик повернувся в село, закінчив Головецьку школу, здобув вищу освіту, став прекрасним педагогом у школі. Він — художник, поет, аматор слова. Написав інсценізацію “У корчмі”, яку аматори сцени поставили перед мешканцями села. Роман Андрійович збирав легенди, уміло складав їх. Його опоетизована легенда “Біла смерека” знана далеко. Ось його наказ перед випускниками, який, як заповідь, проголошував:
“Де б не був ти, щирий бойку,
Як високо б не стояв,
Честь роду карпатського
Якнайвище постав”.
Найбільше, що Роман Андрійович прищепив бойківським дітям — любов, важливість науки. Скільки випускників залишило цю школу, але ніхто не зганьбив її. Щороку вступають у вищі “храми науки”, відчиняють двері університетів. Так, цьогоріч випускник Андрій Плечій із багатодітної сім’ї добре здав ЗНО, набрав високі бали, відчинив двері одного з львівських університетів. При зустрічі говорить про важливість навчання самому, без репетиторів.
І справді, скромне село Головецько. Здається, школа, хоч і підготовлена до навчального року, не рівняється до сучасних, нових. Але є в ній вогник у душах педагогів, який запалений Романом Федевичем. Вогник, який ніколи не згасне, який засвічується у серцях горян — це вогник пізнання, науки, любові, доброти, а головне — вогник честі, що найбільше потрібно сучасній людині.
Працюють, вчаться головецькі діти, люди з “духу печаттю” Романа Федевича, який засіяв зерна, а їхні плоди пожинають багато-багато людей. Вони не зганьблять честі й достоїнства. А це — головне для України.

О.КОРЕНЕВИЧ.