Приватне підприємство ІПМЦ "Бойківська Думка"

Михайло ЦИМБАЛЮК: «Законопроєкт «Про медіа» – це, скоріше, намагання не спростити роботу ЗМІ, а максимально загнати її в тісні рамки»

Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та ін­формаційної політики планує розглянути доопрацьований законопроєкт №2693-д “Про медіа”. Упродовж тижня цей суспільно важливий проєкт закону внесли в Раду, досить довгий час не реєстрували та офіційно не оприлюдню­вали на сайті парламенту, цим самим викликаючи ре­зонанс серед громадськос­ті. Підвищена увага суспіль­ства також пов’язана з тим, що до попередньої редакції документа було багато зау­важень. Зрештою, вони за­лишаються й зараз.

У порівнянні з попере­дньою версією у новому ва­ріанті законопроєкту його дія не поширюється на іноземні медіа (нелінійні) та іноземні платформи загального досту­пу до інформації. Крім того, документ забороняє офшор­ним компаніям бути влас­никами українських телека­налів і радіостанцій.

Пропонований закон та­кож розширює повноважен­ня Національної ради з пи­тань телебачення і радіомов­лення в частині накладен­ня санкцій на медіа. Вона отримує повноваження ска­совувати реєстрацію аудіо­візуальних медіа без рішен­ня суду.

Для онлайн-медіа дріб­ні порушення каратимуться п’ятьма мінімальними зарп­латами, значні – від п’яти до 10 розмірів мінімальних зарплат, а грубі – до 15 та­ких зарплат. До значних по­рушень належить оприлюд­нення забороненої інфор­мації – зокрема будь-якої позитивної згадки про ко­муністичних діячів СРСР, а також висловлювань або ма­теріалів, які принижують або показують зневагу до дер­жавної мови. Під грубі під­падає оприлюднення інфор­мації, що стосується держа­ви-агресора. Зокрема, мова йде про заклики до насиль­ницької зміни конституцій­ного ладу України, оголо­шення або ведення війни, порушення територіальної цілісності України.

Вершина цього айсбер­га, на перший погляд, до­сить правильна у своїй осно­ві, але методи, згідно з яки­ми реалізовуватимуть закон, чітко не прописані. Про це, зокрема, говорять представ­ники ЗМІ, Національні спіл­ка журналістів України, екс­перти…

У законопроєкті нечіт­ко сформульовані вимоги до медіа, які надають органам державної влади повнова­ження щодо “встановлен­ня правди”. Немає сумні­вів, що такі повноваження буде використано для контр­олю за висловленням полі­тичних думок, критики пар­тій або ж посадових осіб. У цьому контексті варто по­глянути на міжнародні уго­ди, які чітко прописують, що висловлення суперечливих думок, за умови відсутності закликів до насильства або дискримінації, не має під­лягати обмеженню.

Ще однією загрозою є те, що Національна рада Украї­ни з питань телебачення і ра­діомовлення, повноваження якої пропонують розширити до таких, що виходитимуть за межі, визначені Консти­туцією України, залишиться політичним органом, добір кандидатур до якого стане ще більш довільним.

До болю абсурдними є і пункти законопроєкту, які передбачають можли­вість блокування будь-кого в інтернеті, навіть якщо це не засіб масової інформації. Адже електронні ресурси, які не є ЗМІ, фактично не підпадають під компетен­цію Нацради. Крім того, ця структура отримує можли­вість скасування реєстра­ції медіа на підставі низки сформульованих причин, що може призвести до заборо­ни всього змісту ЗМІ про­тягом невизначеного часу. А це не що інше як обме­ження права на свободу ви­раження, що можуть вико­ристовувати як інструмент цензури.

Зміни, яких дійсно по­требує медіазаконодавство, – це спрощення реєстрацій­них процедур, збільшення можливостей для саморегу­ляції, збільшення можли­востей для журналістів якіс­но і без зовнішнього втру­чання виконувати свою ро­боту. Інші ініціативи, які, власне і викладені у про­понованому законопроєк­ті, є, скоріше, намаганням не спростити роботу ЗМІ, а максимально загнати її у тісні рамки.

Свого часу Україна декри­міналізувала відповідальність за наклеп і образу, проде­монструвавши в такий спо­сіб усьому світу готовність розвиватися демократичним шляхом. Наша держава та­кож висловила готовність гармонізувати своє законо­давство із законодавством ЄС про аудіовізуальні меді­апослуги. Роблячи числен­ні, подекуди дуже складні, кроки на шляху до свободи слова, ми таки наближали­ся до основ демократично­го суспільства і зароджен­ня медіаринку…

Відтак, виникає дуже три­вожне питання, на яке, ма­буть, кожен повинен поки шукати відповідь самостій­но, – чому саме зараз ми по­чинаємо робити кроки на­зад? Невже тільки заради тих можновладців, які дуже бо­лісно читають соціальні ме­режі, дивляться лише сю­жети, які ж самі замовили, й обмежено спілкуються із журналістами, бо бояться незручних питань і крити­ки з боку медіа та суспіль­ства? Не думаю, що декіль­ка переляканих чиновників повинні бути тією причи­ною, яка тягнутиме Украї­ну у прірву цензури, пере­слідувань за висловлюван­ня й авторитаризму.

Джерело: “ГОРДОН”.