Приватне підприємство ІПМЦ "Бойківська Думка"

З історії пошти і не тільки

Сьогодні пошта у більшості випадків асоціюється з «електронкою». А паперові листи і зовсім стали уособленням романтики. Спілкуємося виключно по телефону, вітання теж надсилаємо SMS-ками чи повідомленнями. Проте інколи так хочеться отримати, витягнувши із поштової скриньки, листів­ку, де хай і звичні побажання написані від руки. Та незважаючи на таку нашу звичність до електро­нних засобів, та ж звична пошта працює. Навіть більше, окрім «Укрпошти», у відділеннях якої мож­на окрім усього переплатити періодику, в тому числі й «Бойківську думку», з’являються приватні поштові та кур’єрські служби, які займаються тим же, що і пошта 30, 50, 100 і більше років тому.

Так, історія пошти є напрочуд давньою. На території України вона бере свій початок з давньо­руського періоду і налічує більше тисячі років. Перша літописна згадка про по­сланця-листоношу від ки­ївського князя Олега да­тується Нестором-літопис­цем 885 роком. А вже у Х столітті для населення був встановлений обов’язок на­давати «повіз» – коней від «стану до стану» для княжих гінців та слуг. Для переда­чі нагальних повідомлень використовувалися голу­би. З наступного століття поштові сполучення між князівствами стають регу­лярними, а в ХІІ століття з’являються перші пошто­ві станції з кіньми.

Сам термін «пошта» – установа для транспорту­вання листів, дрібних това­рів – офіційно почав вжи­ватися з 1667 року. Відомо, що на початку XVI століт­тя італієць Доменіко Мон­телупі започаткував регу­лярні поштові перевезення у Львові. А в Києві пошта бере початок з березня 1669 року, коли гетьман Ліво­бережної України Дем’ян Многогрішний підписав з московським урядом уго­ду – «Глухівські договір­ні статті».

У 1686 році на Право­бережній Україні в місті Біла Церква з’явився пер­ший поштовий пункт, який був спеціально створений для листування польського короля Яна ІІІ Собесько­го з Україною і Запорізь­кою січчю. З Білої Церкви кур’єри-листоноші пряму­вали до Києва, міст Ліво­бережної України, а далі – до Січі. Зворотну ко­респонденцію доставляли в Дубно, Львів і Заслав. Роль листонош спочатку вико­нували люди, які випад­ково приїжджали на Січ, найчастіше чумаки. Пізні­ше їх замінили навченими поштарями. До речі, у дру­гій половині XVIII століт­тя козаки мали досить роз­галужену мережу пошто­вих станцій із житлом для кур’єрів-поштарів ті необ­хідною кількістю коней.

Самі ж поштарі завжди були авторитетними та до­віреними людьми. Одне з свідчень цього – меморіаль­на плита сільському листо­ноші, встановлена вдячни­ми земляками в 1839 році на стіні церкви в селі Тур’ї Ремети, що на Закарпат­ті. На цій плиті горельєф і напис: «В пам’ять При­язності, Тверезості, Чес­ності і Послужності По­сла Феодора Фекета, по­мер Р.Б.1838 р.».

Не менш цікавою є й іс­торія поштової марки. Вона як мініатюрний мистецький вираз була раніше візитів­кою того чи іншого краю. Перша поштова марка, до слова, з’явилася в 1840 році у Великобританії. А на укра­їнських землях – вперше в середині ХІХ століття і були випущені поштовим відомством Австрії. Власні поштові українські марки з’явилися в часи УНР. Це була серія марок державної пошти УНР. У січні 1919 року додалася марка вар­тістю 20 гривень із зміне­ною назвою «Українська Держава». Щоб зупинити наплив з Росії старих ма­рок і запобігти втраті дер­жавного скарбу, у серпні 1918року гетьманське Мі­ністерство Пошти виріши­ло передрукувати всі наяв­ні запаси російських ма­рок українським держав­ним гербом. Поштові марки в той час мали ходження і як гроші.

За часів УНР на укра­їнських землях була запро­ваджена навіть повітряна пошта. Лінія ( Відень –Краків) – Львів – Київ ді­яла до кінця жовтня 1918 року, друга лінія (Будапешт –Відень) –Краків – Львів до 24 липня цього ж року. Вже в добу незалежності України в 1993 році якраз до 75-річчя першого між­народного поштового пе­рельоту поштовою служ­бою України були випу­щені дві марки.

Загалом доба УНР і Геть­манської держави залиши­ла близько 130 державних повісток, позначених укра­їнським гербом та 5 ви­пусків власних листівок, 1 листову карту та грошо­вий переказ. Слід відзна­чити, що екзильний уряд УНР у Мюнхені наприкін­ці 1940-х – початку 1950-х років продовжував випус­кати свої марки і закли­кав українських емігран­тів додатково оплачувати внутрішню кореспонден­цію марками УНР.

Видання власних пам’ятних і тематичних поштових ма­рок було відновлено , коли Україна стала незалежною, а саме в 1992 році. Тоді почався справжні період розквіту для національної поштової марки. 1 березня 1992 року вийшли перші марки, присвячені 500-річ­чю українського козацтва та 100-річчю першого по­селення українців у Канаді.

Ще одна цікава сторін­ка в історії української по­шти. В добу визвольних змагань УПА була створе­на підпільна пошта Укра­їни (ППУ). Оун мала над­звичайно широку підпільну мережу, що діяла не лише по всвій території країни, включно з Кримом, але й за її межами: на Кубані, Бі­лорусі, Польщі, Казахста­ні, в Сибіру та інших міс­цях. Така чітка мережа не могла існувати без зв’язку. За словами М.Посівнича, президента фонду «Літо­пис УПА», існувало три види зв’язку: штахетні лінії (звичайний), приспішний ( кур’єрський) та централь­ні лінії зв’язку для керів­ництва. З 1945 року усіма лініями зв’язку опікувала­ся Служба безпеки ОУН. Після придушення націо­нально-визвольного руху з 1949 року підпільна пош­та України почала діяти за кордоном. Її вів Закор­донний Поштовий відділ підпільної пошти України Закордонних частин ОУН. Було видано кількасот се­рій і блоків, а деякі над­руковано чи проштемпе­льовано спеціальними пе­чатками. Загалом у серіях було видано близько 7 ти­сяч марок і блоків. Вони виконували пропагандист­ську функцію, привертаю­чи увагу світової громад­ськості до підневільного на той час статусу Укра­їни, служили як наліпки на листах поряд з держав­ними марками тих країн, де проживали в еміграції українці.

Маловідомими для ши­рокого загалу є закордон­ні марки Таборової пошти, що обслуговувала україн­ців у таборах для перемі­щених осіб у Німеччині впродовж 1947-1950 р.р., а також в таборі полоне­них вояків І Української дивізії в Ріміні (Італія) в 1946-1947 роках.

Розповідь про ті чи інші моменти з історії україн­ської пошти зумовлена тим, що саме 9 жовтня імену­ється Днем пошти, щоріч­не міжнародне свято, вста­новлене Всесвітнім пошто­вим союзом у 1969 році. Саме цього дня в далеко­му 1874 році у швейцар­ському Берні був заснова­ний Всесвітній поштовий союз – одна з найстаріших і найбільш представницьких міжнародних організацій, що має статус спеціалізо­ваного закладу при ООН.

На сьогодні ВПС є голо­вним форумом для співро­бітництва між поштовими службами, він допомагає забезпечити універсальну мережу сучасних поштових продуктів і послуг, вико­нує консультативну та по­середницьку роль. Саме цей союз встановлює правила міжнародного поштового обміну, подає рекомендації щодо стимулювання росту поштових об’ємів, а також підвищення якості обслу­говування клієнтів. На сьо­годні членами цього союзу є 192 країни, в тому числі й Україна.

І щоб там не говори­ли, але пошта, незважаю­чи на всі зміни в суспіль­стві, розвиток новітніх тех­нологій. Залишається по­трібним атрибутом нашого щоденного життя.

Любов ТИЧЕНКО.